Кажуть, що жити це не тільки змінюватись, а й залишатись собою. От багато є таких, хто говорить, що він живе сьогоднінім днем, але скільки серед них є тих, хто має уявлення про глибину цього поняття. Якщо розглядати життя людини як цілісне явище, із незацікавленої точки зору, як це умовно міг би зробити світ у якому ми живемо, то безперечно воно на часовому відрізку десь починається і десь закінчується.
А тепер повернімось до нашого життя і тих, хто живе сьогоднішнім днем. Майже кожен хто так говорить забуває про своє майбутнє і вижимає із сьогоднішнього все що дозволяють йому ресурси, які знаходяться у володінні.
Вважаю, що жити сьогоднішнім днем, це брати сьогодні все від всього, що було в минулому і може появитись в майбутньому для реалізації суті власного життя, яка як правило зводиться до досягнення основної життєвої мети. Цю мету ми можемо і не усвідомлювати, але вона завжди є. Коли ця мета зникає людина самознищується і це правильно. Суть життя людини є багаторівневою, починаючи від простого виживання і закінчуютчи цим же виживанням. Це не тавтологія, а мається на увазі людина як носій біологічного життя постійно прагне вижити аж до моменту подолання бар'єру власної смерті. Тобто її життя не повинно мати кінця так само як його немає наш всесвіт, це важко осягнути але тим не менше, заперечити таку можливість неможливо. На сьогодні дана тема лежить в розділі "фантастика"... чекаємо, що буде завтра )))
Якщо допускати щось подібне то природа всесвіту не стане ділитись із природою людини такими можливостями, доки не впевниться у її достойності володіти безсмертям, а це вже тема духовна, якраз із відти звідки віє вітер кохання, за яке представники людської раси чомусь готові віддавати все що в них є разом із собою... цікава особливість правда?
http://ivanochko.org.ua
Комментариев нет:
Отправить комментарий